Вовк і Свині

«Четвертий день уже сьогодні, —
Подумав Вовк голодний, —
Як в роті й крихти не було.
Піду за здобиччю в село...»
Біжить, аж дивиться, — від ферми
Женуть свиней до річки напувати.

Радіє Вовк: «Тепер ми
Свининки зможемо покуштувати!...
Не може бути, що мені
І тут не пощастить...»
Сховавсь у бузині,
Аж ось біжить
До нього дві свині.
Очам своїм спочатку не повірив,
Та зуби все-таки ошкірив,
Бо свині хрюкали під тином у траві.
І раптом на весь луг: «Куві! Куві!
Рятуйте нас від звіра!!!»
Їм відповів сердитий вовчий бас:
«Нехай чорти б поїли вас —
Самі кістки та шкіра!
Їй-богу, знав би — не чіпав,
Бо ледь зубів не поламав!...» —
«Даруйте нам, — сказали свині, —
Ми не винні.
Нам голова колгоспу їсти не дає,
Тому-то ми й худі, як днище,
Зате у нього дома кабанище! —
Уже від жиру не встає.
А в нас душа ледь-ледь тримається у тілі».
...Тієї ж ночі в голови артілі
В сажу не стало кабана.

* * *
Ну й Вовк! Не Вовк, а сатана!