Вовк і Ягнята

Лука Васильович Копистка
Любив похвастатись рекордом
І завжди міг назвати гордо
Хороших парочку імен:
Свиня Венера в нього рекордистка,
Кабан Юпітер — рекордсмен...
Вони стоять в окремій стайні
Помиті, ситі і охайні.
Усе це, звісно, для показу —
Замилить очі він уміє,
Мовляв, худобі є що їсти.
Але одного разу
Така там сталася подія,
Що важко в байці розповісти.
Чабан Данило відчинив кошару
І випустив отару
Малих замучених ягнят,
Які півмісяця підряд
Водички навіть не пили
І голоднющими були,
Як ще ніколи.
Ягнята вибігли у поле
І ну
Озимину
З-під снігу добувати —
Не хочуть з голоду здихати.
Та раптом галас їх замовк:
Із лісу вийшов Вовк.
Чабан, коли побачив Вдвка
(Аж признаватися неловко),
Тікав щодуху до села,
Хоч і берданка з ним була.
Ягнята, вздрівши Вовка поблизу,
На нього кинулись, як леви на козу,
Геть розірвали й з’їли Сіромаху...
Чабан оглянувся, й від жаху
На лоба очі геть повилізали,
І дрож пройшла по всьому тілі…

* * *
Ягнята Вовка розірвали,
А треба б голову артілі!