Ведмідь-стругальник

Ведмідь зазнав і горя і біди,
Як гнув дубові ободи
Та дуги:
Було натисне раз та вдруге,
А древесина тільки — трісь! —
Немає дуг, нема й коліс...
«Нехай їм біс, —
Ведмідь промовив так про себе, —
Не хочуть гнутися — не треба!
Тепер ще більша є потреба
У сірниках.
А в мене ж інструмент в руках!
І головне, — спромігся він збагнути, —
Що їх не треба гнути.
Оце мені під силу, це з руки...»
І він почав робити сірники.
Повалить дуба в три обхвати
І ну стругати
Невтомно, пристрасно, завзято.
Із дуба цурочка залишиться уже,
А він сокирою, стамескою, ножем
Все струже,
Все руба.
Хіба
Ведмідь у економію вника?! —
Придумали якусь «петрушку»! —
Він з дуба зробить сірника,
А решта йде... у стружку.

* * *
Таких стругальників-ведмедів
(Біда із ними й годі!),
На жаль, не в лісі я угледів,
А на заводі.