Будуєм — не бідуємо

Закінчив зодчий свій проект
І вже побачив, як проспект
Прикрасить ця споруда:
— Це щось незвичне, — ні! — класичне буде!
Оце палац, оце вже дім!
Трудились ми немарно дні і ночі!
Позаздрять нам найкращі зодчі,
Бо в нім
Талант, і розум, і надії!
Здійсняться, врешті-решт, завітні мрії!
Погляньте тільки на фасад —
Він весь з суцільних колонад.
Щоб сонце в них відбилося,
Щоб золото іскрилося,
Оздобим їх відразу ми
Уральськими топазами,
Рубінами червоними
Прикрасимо колони ми!
А мармурові мури ми
Обліпимо фігурами —
Левицями та левами
Гранітними, сталевими.
Ще й башту стометрову
Поставим на будову
На рівні з телевежами —
До зодчих же належим ми!
Хай сяє самоцвітами,
Сріблом та малахітами.
І зможемо дозволити
Верхівочку із золота:
Будуєм — не бідуємо —
Мільйонів не шкодуємо! —
В нас вистачить кмітливості!

* * *
Але на ці красивості —
На башти з колонадами,
На портики з аркадами,
На левів із левицями
Не можемо дивиться ми
Без болю у душі:
Надмірності небачені —
Це гроші марно втрачені,
Тоді, як, скажем щиро ми,
Не все гаразд з квартирами
У нас, товариші!