Про Кота, що критику віта

Вусатий Кіт зробивсь таким ледачим,
Що вже й Мишей не бачив,
Бо так навчивсь збирать вершки,
Що бережіть з сметаною горшки!..
Зібрались раз його товариші,
Щоб справедливо, від душі,
Не зваживши на чин, авторитет,
Вказати на все те,
До чого він скотився.
І так по кісточках пробрали,
Що аж водою відливали.
Наш Кіт підвівся
І, взявши слово,
Розчулено промовив:
«Вину свою —
Я визнаю.
Ви справедливо критиці мене тут піддали
І винесли догану.
Грішки за мною все-таки були,
Обов’язки виконував погано.
Тепер, узявши до уваги
Серйозні, слушні дорікання,
Даю вам клятву без вагання:
У мене вистачить і вміння і наснаги
Свою налагодить роботу
І не жаліти поту,
Щоб бути вам в пригоді...»
Але при першій же нагоді
Вершки з сметани знову зняв
І знову ж слово дав,
Що більш цього не буде,
Що зробить все як слід.

* * *
Буває іноді і люди
Сприймають критику, як Кіт!