Покараний Ведмідь

Засідання відкрито.
«Я тут, — промовив Лев сердито, —
Скажу відверто вам: немало
До нас надходило сигналів,
Що в заповіднику Ведмідь —
Ви тільки уявіть! —
Веде себе, як самочинець-бюрократ!
У цьому ми переконалися стократ.
Не буду говорити зайвих слів,
Скажу одне: недавно він звелів
Дорогоцінні клени порубати
І збудувати
Новий барліг для нього.
Я думаю, суворо ми, як досі ще нікого,
Ведмедя покараємо за це...»
Тут заревів із зали бас:
«Катюзі
По заслузі!!!
Ми всі підтримуємо вас!..»
Ведмідь, утерши лапою лице,
Звертається до Лева:
«Душа ж у мене не сталева,
А жива,
І, зрозуміло, спожива...» —
«Так ось, — Лев грізно перебив, —
Щоб більш цього ти не робив,
Тебе з заступників лісничого знімаєм
І направляєм...» —
«Помилуйте! За віщо ж зобижати?
Дружина в мене, дітки-ведмежата!..»
Покараний завив.
Лев чинно повторив:
«І направляєм
На пасіку... начальником двора,
За розум братися пора!..»
Аж сів розгублений Ведмідь —
Ніяк не міг він зрозуміть,
Чи справді це, чи уві сні?

* * *
Не зрозуміло і мені, —
Ведмідь гадав: «У клітку попаду...»
Припало ж знов купатися в меду.