Про любов до критики знизу

Ведмідь, сердитий і голодний, 
Додому із далеких мандрів повертав. 
Дістати меду він хотів сьогодні, 
Та тільки облизня дістав. 
Подумати лишень: 
Весь божий день 
Не їсти і не пити! 
Невдача. Та яка гірка!.. 
Він з горя вирішив присісти відпочити 
І, як на зло, присів на їжака. 
Присів, та так, 
Що й душу богові в ту ж мить віддав їжак. 
Ведмідь відразу ж підхопився, 
На потерпілого уважно подивився, 
Та, як не дивно, гніватись не став, 
А тільки добродушно прогарчав, 
Почухавшись об купу хмизу: 
— За що небіжчика я завжди поважав, 
Так це — за критику... 
За принципову... 
Знизу...