Ведмідь, сердитий і голодний, Додому із далеких мандрів повертав. Дістати меду він хотів сьогодні, Та тільки облизня дістав. Подумати лишень: Весь божий день Не їсти і не пити! Невдача. Та яка гірка!.. Він з горя вирішив присісти відпочити І, як на зло, присів на їжака. Присів, та так, Що й душу богові в ту ж мить віддав їжак. Ведмідь відразу ж підхопився, На потерпілого уважно подивився, Та, як не дивно, гніватись не став, А тільки добродушно прогарчав, Почухавшись об купу хмизу: — За що небіжчика я завжди поважав, Так це — за критику... За принципову... Знизу...
