Не дзвоніть, не пишіть, не приходьте, А прийшли — повертайте голоблі. Вибачаюсь вдесяте і всоте: Я закритий на переоблік. Спілці дякую: маю умови — Маю затишок, вуличний шум. Після клопотів різних службових Щось отут я, у тиші, тешу. План по валу програв я у карти, Не підтягнеш його в айн момент. Я по валу копійки не вартий, Але ж маю асортимент. Ось комедія, ось вам драма, Ось лібретто, а ось водевіль... Теше дехто, здається, так само — Що ж тебе непокоїть, Віль? Не вписався в контекст Європи? Так одержав же свій гонорар! ...Ой! Занадто мізерний попит, Залежавсь безнадійно товар.
До речі, фабрик, заводів чимало, що аж надто справно виконують так званий план по реалізації продукції, тобто: аби в строк випхати свої вироби за ворота, чимскоріш одержати премії, прогресивки... А що ті вироби роками припадають пилом на полицях, то вже, бачте, не їхній клопіт. Чи не схожий на отаких і ти, Вільяме Олексійовичу, га?..
Не щастить?.. Так найлегше сказати: «Не щастить, все — суєт суєта...» Та мені не повірить мати: «Справність, видно, у тебе не та. Не роби із роботи забавочку, Ти не виклався сину, сповна». Може, справді прикрити цю лавочку? Нерентабельна явно вона. Знаю все ж: талану не позбутися, Не полишу уже ремесла... На однісіньку пісню здобутися б, Аби людям на душу лягла. Аби пісню від хати й до хати Не солісти, а люд передав! Е-е-е! Я став би одразу багатий, Я одразу б рентабельний став. ...Не дзвоніть, не пишіть, не приходьте, А прийшли — повертайте голоблі. Вибачаюсь вдесяте і всоте: Я закритий на переоблік.
