Притча про двох зятів — дурного і мудрого

Не тоді це, люди, сталось, 
Коли правив цар Горох... 
Батько-мати видавали 
Доньок заміж — зразу двох. 
От вони зятям і кажуть: 
«Звичай є такий, тому 
Ось вам килим, ось машина — 
Вибирайте, що кому». 
Перший зять на килим глянув, 
Аж прицмокнув язичком: 
«Гарна вещ! Не буде зносу. 
Але придане з брачком... 
Це в казках літав килим, 
У казках! А взагалі 
На причеп до цеї штуки 
Треба дати й «Жигулі». 
Що ж, не варто дивуватись — 
Зять, відомо, ласий взять. 
Тож чекають батько-мати, 
Що заправить другий зять. 
Ну, а той із молодої 
Не спускає ока, знай... 
Каже: «Хай бере він килим 
І машину теж — нехай. 
А мені?.. І сам не знаю... 
О! Надумався! Мені 
Дайте в посаг за дочкою 
Всі, що знаєте, пісні — 
І веселі, і журливі, 
І розважні, і меткі, 
І теперішні, і давні, 
І народні, і такі...» 
Батько-мати остовпіли, 
Дуже їм кортить спитать: 
«Де ти, доню, очі діла!? 
Чи не дурень другий зять? 
Де ж це видано і чуто, 
Щоб у придане — пісні?..» 
Та зятьок затятий трапивсь: 
«Або так — а ні, то й ні!» 
Балачок і суперечок 
Ще багато там було. 
Я усе те пропускаю, 
Бо весілля — загуло! 
Ой співали батько-мати 
І веселих, і журних, 
Та і ловко ж як, їй-богу, 
Діло ладиться у них! 
День співають, другий, третій... 
Вже змарніли із лиця, 
Вже охрипли бідолахи, 
А пісням нема кінця. 
А зятьок не підганяє, 
Заспокоює зятьок: 
«Ви не дуже надривайтесь, 
Ще повернете боржок...» 
Рік минає, другий, третій... 
Вже знайшлись онуки там. 
Баба з дідом їх колишуть, — 
І нема кінця пісням. 
Перший зять тут на порозі, 
Як Пилип із конопель: 
«Хай і наших поколишуть, 
Розтуди його в качель!» 
Другий зять не гарячкує, 
Слово мовив — і мовчок. 
«Хай ідуть, якщо захочуть, 
Та за ними ще ж боржок...» 
Рік минає, другий, третій... 
Килим той пожерла міль, 
Геть із'їздився-зносився 
Той швидкий автомобіль, 
Перероблено роботи, 
Пережито — тьмуща-тьма... 
Вже і правнуки на часі, 
А пісням кінця нема! 
Баба з дідом кажуть зятю: 
«Ділу треба класти край — 
Нажилися ми доволі, 
Помирати відпускай». 
А у зятя у зіницях 
Аж кипить лукавий сміх: 
«Гарних ви пісень співали, 
Та не всіх іще. Не всіх!» 
...Так живуть вони і досі 
В мирі, шані та добрі. 
Сам оце недавно гостем 
Був у їхньому дворі. 
Та й до хати запросили — 
Заспівав, загув народ, 
Бо дурна без пісні чарка, 
Як без хліба — сало. От! 
Я сказав би ще... Та притчу 
Вже давно пора кінчать. 
Ну, а вам видніше, люди, 
Де дурний, де мудрий зять.