Монолог

одного молодого і вкрай знервованого киянина,
якому, бачте, дуже кепсько живеться

В Боготі — гамени, в Панамі — банани, 
В Нью-Йорку — вроздріб наркотики... 
А в Києві?.. «Знову цвітуть каштани...» 
А я потребую екзотики! 
От Чікаго узять — там скучать не дадуть, 
Встигай лиш хапати моменти. 
На вулицю вийди вночі — приб'ють. 
Гарантія — сто процентів. 
А тут?.. Хоч до ранку горлай, гундось 
Репертуар гульвіси — 
І то пощастить, як трапиться хтось, 
«Ліхтаря» під око підвісить. 
Хіба це місто! Агро-промвінегрет! 
Для пенсіонерів заводь тиха. 
От і нудьгуємо — я і Кет, 
Майже законна моя чувиха. 
О! Хтось шкребеться біля дверей. 
Встань, відчини. Ну, кому сказано?! 
Ха!.. Так і знав — знову старлей, 
Дільничний уповноважений. 
Ну ж і зануда! Ну ж і тупак! 
І хто його просить, питається?.. 
Другий рік не відстане ніяк — 
Влаштувать на роботу пас намагається. 
Чуєш, старлей? Нахаб не терплю. 
Чого б ото носа усюди сунуть? 
«Там не сміти, туди не плюй...» 
А мені хочеться плюнуть! 
Ясно, старлей?! Нервовий я. 
Ну, що тобі ще неясно?.. 
Та не може наша дружна сім'я 
Працювать одночасно. 
Уже ось до вечора хилиться день, 
Повернуться предки з роботи до хати, 
А ми на другу зміну підем — 
Коктейлі в кафе смоктати... 
Помиї, звичайно. Гидотний смак — 
Махлюють бармени безбожно... 
І отак щодня, щовечора так. 
Чокнутись можна! 
Ну, правильно! Ситий, одягнений я, 
Все ніби в порядку — зовні. 
Але ж не скотина я, не свиня — 
Запити маю ще ж і духовні. 
До речі, Кет, може, в кіно 
Або до театру заскочимо? 
Ду ю вонт? Но?.. 
Бач, старлей, Катерина не хоче. 
Не хоче Кет марнувати час — 
Хіба ж погамуєм духовну потребу? 
Хіба ж у нас 
Покажуть путнє що-небудь?.. 
Ні, не покажуть, ні, не навчать. 
Діла наші, Кет, печальні. 
Отак аж до пенсії будем страждать 
У темноті... мовчальній. 
Хоч бери та на міст пішохідний бігцем 
І — вниз головою в дніпровські води!.. 
Та куди там!— навіть на це 
Немає у Києві моди. 
Тьху ти!..