Колись, у давні дні,
Де правдою, де й ні,
Здобувши перевагу в чині,
У гурт Слонів
Трезор забрів.
Не стало спокою ні в лісі, ні в долині —
Трезор й на хвилю невгавав:
— Гир-гир!.. Гав-гав!.. —
Аж бігли мурашки у всіх по спині.
— От горе..!
Вгамуйсь, Трезоре!
Чого із шкіри лізеш без причин?.. —
Та вражий син
На те лиш ікла шкірить:
— А хто ж тоді повірить,
Що в мене більший чин?..
. . . . . . . . . . . . .
Чинами прикриватися дарма,
Коли нема
Ума.
