Півень-базіка

Коли б не бачив сам, то зроду б не повірив:
Хтось сад колгоспний Півневі довірив.
    Ну, звісно, при такому чині,
    Хоч плута грушу він з вербою,
    Скликає Півень той наради безупинні
    Й волає з купи перегною:
— Без мене б сад давно засох і згнив —
    Не бачили б ні груш, ні слив!
    Коли б не я, росли б одні кислиці.
    Це я садок рощу, це я пильную.
    Гордіться тим, що я садком керую,
    А не якісь отам Синиці!
Та раптом в сад тут Гусінь заповзла.
    — Рятуйте!.. — Півень загорлав. —
    Пропав садок, пропав!..
    Скоріш, скоріш сюди Орла —
Не врятувать без нього нам садок довіку.
    Скоріш!..
           Рятуйте!..
                  Ку-ку-рі-ку!..
Та доки Півень ляпав крилами об боки
    Й скликав Орлів,
В садок гурток Синичок залетів
І видзьобав всю Гусінь без мороки.

Як хочеш мати вдосталь груш і слив —
Разом з навісним «ку-ку-рі-ку»
Жени із саду геть зазнайку і базіку,
Кріпи синиць дбайливих колектив.