Пилип і віз

Раз вздрів Пилип Гарбуз,
Як віз в баюрі капосній загруз.
Чи то були невправні їздові,
Чи надто вже в’язка глеюка —
    Проїжджим мука:
Годину б’ються, б’ються дві,
Забрьохались, набили мозолі.
Сопуть, аж чуть в селі.
Мов прикипів Гарбуз до тину,
Шкребе за вухом без упину,
Від крику аж упрів:
    — Під полудрабок спину!..
    Та не туди! Впадеш у рів!..
    Берись!.. Підважте осі!.. —
Та віз сидів би у баюрі й досі,
    Якби не трапився Кіндрат:
Заліз під віз, напружив спину
І виручив проїжджих за хвилину,
Промовивши:
    — Не лусни з крику, сват!

. . . . . . . . . . . . . .

Я бачив, як до телефону
Один «Діяч» прилип.
Робив чимало він і шуму, й дзвону.
Відносно ж користі — точнісінький Пилип.