Луна та Скеля

У дальнім краї, за горою
Дружили Скеля із Луною.
Сердитого не вимовиш слівця,
Коли нікого дружба не чіпає.
    А ця...
Від неї всім життя немає:
Лиш Чижик пінькне з деревця,
Злетить в Синиці срібна нота
Чи Соловей відкриє рота,
Луна і Скеля дружно вдвох:
    — Ах-ах!.. Ох-ох!..
І спільними зусиллями відразу
Без роздумів і без душевних мук
До того перебрешуть кожен звук,
Що хоч сприймай їх за образу
    Чи вуха затикай
    Й світ за очі тікай.
Та ще і на прохання не зважають —
По сотні раз перекруч повторяють.

* * *

Чого перебуваю у напрузі,
Чого роблю до гніву поворот?
Тому, що й в нас бувають друзі,
В яких широкий до безглуздя рот.