Лисячий секрет

Ведмідь від горя чорним став,
Сидить і дума думоньку немилу:
«Адже які он пні дубові корчував,
    Вкладав у труд і хист, і силу,
Не шкодував ні лап, ані плечей.
А Лев реве, аж чорно в нього в роті,
Аж блискавиці вилітають із очей...
У чому річ?.. Який недолік у роботі?..
    Не витримав, спустився вниз,
        Де у яру трудився Лис.
    — Ну, як діла?.. Корчуєш?..
        — Еге ж, не відстаю..
        Сам Лев... Ти чуєш?..
    Сам Лев учора працю похвалив мою.
    — Сам Лев?.. А скільки ж пнів ти видер?..
        Лис скромно рота витер:
        — Причім тут пні?..
До них я тільки в тому році взятись маю.
    Усі ці дні
    Я тільки кору обдираю
    Та приберу з шляху якусь гіляку.
    — І це увесь твій труд?..
    За що ж одержав ти подяку?..
Кори наскуб... І то, мабуть, не більш, як пуд...
    — Та тю на тебе, тю!.. Заціп-но рота,
    Чи ба — свиню підкласти захотів!..
    Пусте!.. Фіксована моя робота —
    Я здав за місяць сто шістнадцять рапортів.

* * *
Тепер від Лева лайки вже и Ведмідь не чує —
    Відколе тріску й рапортує.