Хвалилась Брунька, аж тіпачка била:
— Я розпущусь в таку красу,
Яку затьмить не зможе жодна сила!..
Я вродою своєю радість принесу!..
Із мене буде Дуб.
— Та не хвались, а то урветься жила, —
Нагнув лісник до Бруньки чуб. —
Від похвальби далеко ще до діла.
У ній захована біда —
Твоя сестриця стать Березою хотіла,
А вийшла з неї Лобода.
