Бойовита Муха

За те, що Вепра витурив з городу,
Дали м’ясця Рябкові в нагороду.

— Стривайте!.. Підождіть!..
Забули Муху.
Й мені з півпуда відваліть.
Я тут!.. Лечу до вас щодуху!.. —
На все подвір’я Муха загула.

— Що так, то так — до м’яса
Ти зроду ласа.
А як його давати, за які діла?

— За що? За допомогу,
За те, що й я була
У грізному бою:
Коли гонили Кабаняру,
Від самого городу аж до яру
На носі мала я позицію свою.
Еге ж, пустила з нього я чимало крові!

— А щоб ти здохла ще мала!
Не Вепрові ти зло чинила, а Рябкові —
Його ти кров пила.

Всміхнулась Муха скоса:
— Хай так. Але ж таки із носа.

* * *

До чого ж Мухи — капосний народ!
І досі ще буває,
Що дехто з них для нагород
Частенько груди підставляє.