Бадилля

— Дарма на світі правдоньку шукать, —
Жалілось Кавуну Картопляне Бадилля. —
Он Бульба... Жде, докіль почнуть копать,
Щоб вискочить нагору без зусилля.
Та і не тільки це —
Для неї погреби, льохи, кагати,
Коли везуть, підмощують сінце,
Перебирають, сушать в полі й біля хати.
А ти, хоча який у тебе нині зріст,
Нікуди не втечеш від злої долі:
Потрібне, як кобилі другий хвіст —
Зостанешся на вітрі зимувати в полі.
Що скажеш ти на це,
Тяжкої долі свідок?

— Лише одне слівце:
Який у тебе смак? Який з тебе наїдок?

* * *

Еге ж, у тих найбільше крику і виття,
Від кого ні на гріш пуття.