На пасах

В цеху появився токарний верстат —
Остання технічна новинка.
Верстат незвичайний,
                           верстат-автомат, —
Усі говорили: «Картинка!..»

Директор заводу розм’як, наче торт, —
Навколо ходив околясом:
Заглянув у шпиндель, в мотор, у супорт
Й загув задоволеним басом:

«Оце так верстат!
                      Та ви ж молодці!
Чудесна машинка, признатись!..»
І він, промокнувши сльозу на щоці,
До кожного ліз цілуватись.

Конструктор аж ріс
                         від хвалебних тих слів
Й сказав на оціночку лесну:
«То, може, ми замість старезних пасів
Впровадим
             машинку чудесну...»

Директор скривився, мов муху ковтнув,
Пом’явся...
          І став міркувати...
Про те і про се, про роботу трудну
Під носа почав воркувати.

А потім пішов в кабінет він
                                     і там
Продовжив про техніку мову.
Лишившись із замом своїм сам на сам,
Повів він
          відверто розмову:

«Робили ж до цього якось у цехах!
Навіщо тепер витребеньки?
Виконуєм план ми завжди й на пасах,
І понад...
        даєм помаленьку.

А ці автомати...
               подумай лиш брат, —
Це добрий шматочок роботи!
Навіщо на шию нам
                         клопоти брать?
На біса нам зайві турботи?!»

Такий-то діяч!
                 На всі голоси
За техніку він галасує,
А тільки попробуй змінити паси, —
Боїться, трясеться, —
                        пасує.