Ведмідь одужує

Ведмідь, колись всесильний, зліг, —
Лікарнею зробивсь барліг:
Хвороби так його скрутили,
Що відчуває: близько до могили.
А звірі — носа не покаже ні один,
Щоб хоч води подати.
— Що нам Ведмідь? Сконає скоро він,
І будем поминки справляти! —
На власні вуха чує хворий голоси...
Одначе ще знайшлось у нього сил
Хвороби подолати:
За кільканадцять днів
Ведмідь ожив.
Тепер посунули до нього делегати:
Лисиця: — Із одужуванням вас!
Вовки: — Які ми всі щасливі,
Що знову будете ви серед нас!
Та всі такі вже турботливі:
Дарунки у бочоночках несуть,
В барліг, немов на прощу, йдуть.
— Дозвольте коло вас побуть
                                хоч дві хвилини! —
Гудуть, неначе рій бджолиний.

Байдужості і підлабузництва гібрид,
Як ти набрид!