Орел і Змія

(За Е. Волосевичем)

Змію застукала біда:
В час землетрусу вилази позакидало,
Отож їй зрозуміло стало:
Одрізані для неї і харчі, й вода.
Хоч у проваллі темному, тісному
Від спраги й голоду здихай.
Хоч голову об скелю розбивай...
Аж вбачила Орла у небі голубому,
І слізно молиться Орлу:
— Не дай торжествувати злу:
Врятуй, будь ласка, з кам’яної домовини,
А то загину...
Хай будуть свідками господь і всі святі,
Що вдячною лишусь тобі аж до могили,
За те, що допоміг мені в біді,
Почуй мої молитви, Орле милий!..
І змилувавсь над гадом гордий птах —
Спустився сміло у провалля
Та й виніс в пазурах Змію на битий шлях.
Змія враз засичала —
І вжалила у саме серденько Орла:
У тім Зміїна вдячність і була...

Усе тут ясно:
Друг попаде в біду — допомагай,
А гада — добивай,
Бо сам загинеш передчасно.