Канарейка і Соловей

У клітці золотій, поставленій в саду,
Співала ледве чутно Канарейка.
— Потрапила, колего, у біду? —
Поспівчував їй з гілки Соловейко.
— Ти помиляєшся, — сказала та в одвіт. —
У мене все тут є: води й харчів доволі...
— А те, що ти в неволі,
Що кліткою обмежений для тебе світ?
— Мене нітрохи не хвилює ця проблема:
В господаря мого, у дядька Сема,
З десяток ще таких же співаків, —
З планети нашої навіз з усіх кінців, —
І всі ми задоволені судьбою,
До речі, Сем, аби ти захотів,
Опікувався б і тобою:
Ти мав би клітку золоту, як ми,
І досхочу і їсти, й пити...
— Щоб добровільно сам пішов я до тюрми?
Нещасна! Ти не годна й зрозуміти,
Що значить воля для співців! —
Із болем Соловейко відповів:
Співати в рабстві за харчі та воду?!
Та я не згоджусь зроду!