Ведмідь стеріг садок. На гілку зиркнувши, він бачить, як листок Черв’як-негідник точить. — Ось почекай! — Ведмідь бурмоче. — Такого перцю дам, щоб пам’ятав про страх! І лапою по груші — бах! Груш половини на гілках не стало, А Черв’ячок сидить. — Нну, паррразит! — Ведмедя тут прорвало. — Ось я тебе в цю ж мить! І не таких топтали! І дерево узявся так трусить, Що хоч плоди зелені — всі додолу впали. Біда, як нерозумна голова, А їй в додаток — сила і права!
