Дарунок

До хворого Ведмедя — Лис у ранню рань:
— Оце приніс медку у блюдечці для друга:
Лизни, Іванович, разок та вдруге —
Побачиш; зникнуть всі недуги,
Як сон, як вранішній туман!
Лизав Михайло мед і бурмотав з докором:
— Ну, як мені не сором!
Як тільки Лиса Я в душі не називав:
«Користолюбець, бестія, підлиза»...
А він, бач, перший хворого згадав!..
Ведмедя гризла совість, як іржа залізо.
Не скінчив він ще самобичування,
Як знову Лис в барліг:
— Іванович, до тебе є прохання:
Чи ти б не міг
Оцих-от бісенят доглянуть? —
І показав на двійко лисенят. —
Вони спокійні, пустувать не стануть,
Мене з старою на весілля кличе брат,
То в гамір не хотілось би їх брать...
Ну, що було Ведмедеві казати?
Прийшлось дарунок відробляти...

Гіркі, читачу, ті дарунки,
За котрими, як в Лиса, розрахунки.