Дві криниці

Ішли потомлені з роботи молодиці
Та й зупинилися біля криниці:
Цямрини в ній, що любо подивиться, —
Добротні, тесані, — блищать.
— Напевно, тут смачна водиця!..
А напилися — ну плювать:
— Ох, смакота: немов із затхлого болота!
Була ж комусь охота
Оцю ковбаню прикрашать!
— Тут поблизу і друга є криничка, —
Котрійсь із молодиць на ум прийшло.
Знайшли: то копанка звичайна, невеличка.
— Ой сестроньки, оце водичка!
Як напилися, — втому вмить зняло,
Немов рукою!
— І хто б гадав, — загомоніли між собою. —
Що у криниці отакій непоказній,
Та буть воді цілющій і смачній!

Ті, що себе превисоко несуть,
Хоча в них і нема нічого за душею,
Нехай подумають над байкою цією:
Не в блиску зовнішнім — в душі вся суть.