Анонімка

Аж до Орла
На Соловейка анонімка надійшла.
Було там і про аморальну поведінку
(«Покинув діточок і жінку»),
І про справжнісінький розбій
(«Двох Ластівок угробив»).
— Хай анонімка, хай лиш частка правди в ній —
Все ж це негідник неабиякої проби!
Слід витівкам його покласти край! —
Рішив Орел і прилетів у гай.
Напевне, якби й бомба розірвалась,
В гаю всі менше б здивувались,
Ніж анонімці, де порочилось ім’я
Всіма шанованого Солов’я.
— Наклепника потрібно відшукати
Й суворо покарати!..
...Сорока метушилась більше всіх:
— Якась же погань узяла на душу гріх!
Нещасний Соловей аж зліг —
Сказали лікарі: навіки голос втратив.
Як жаль: не буде більше гай розвеселяти!
Так горювала, що ніхто б не зміг
Довіку запідозрить білобоку:
Бо ж надіслала анонімку ту Сорока —
Із заздрощів до успіху співця...

Ясна, гадаю, байка й без кінця...