Вовк та Вівця

    Побачивши над кручею вгорі
Стару-стару Вівцю, що паслася байдуже,
Голодний Вовк сказав: «На вівці на старі
    Ніколи я не кидавсь дуже.
    Та що поробиш, як ізранку ще не їв,
    Як живота підтягує до спини...
Агов, красуне! Добре, що зустрів,
    Спустись, будь ласка, у долину:
    Сказати маю пару слів».
    «Чого схотів! —
    Вівця згори йому сміється. —
Кажи звідтіль. Я не глуха, здається,
Та й знаю і секрети ті, й слова.
Гадаєш, як Вівця — порожня голова?!»
«Заладила! Поглянь, яка внизу трава —
    Смачна та соковита!
Й ніяка тут не жде тебе біда:
На молоденьких я не маю апетита!»
«Таке і скаже!.. Де ж я молода?!» —
    Вівця хвостом грайливо завертіла.
«Сам перший сорт! Стрибай! Тут є й вода.
У тебе ж ніжки — шик! Стрибай-но сміло!»
«Бе-ме!..» — й Овечка із гори загуркотіла...

    Вовк не ловив, звичайно, гав
(З Овечки тільки вовна полетіла) —
Втерсь лапою усмак і сам собі сказав:
«М-да, комплімент для женщини — велике діло!»