Пригода з Волом

    Обов’язків, доручень у Вола —
        Ні ліку, ні числа!
Віл возить віз, Віл в полі неодмінно,
Відповіда наш Віл за силос і за сіно,
Перевіря санстан і стаєнь, і довкіл...
    Куди не кинешся — усюди Віл.
Всі знали: Віл на слово скупуватий,
Але в труді — ні з ким не порівняти.
    Отож яка б де справа не була —
        Її і валять на Вола.
Раз треба всім було когось обрати
    До інкубаторів — контролювати
(Останнім часом там погіршав стан —
    Погано щось виводились гусята),
Ну, взять би Гусаку оте завдання й дати,
Так ні. Не встиг ще Віл доремигати,
    Як вже його і висунув Баран!
І так завжди. В труді, в турботах Круторогий.
Та ось він став кульгать на задню ногу.
    Частіш, частіш... І про Вола
        Лунати стала не хвала —
            Хула.
«У чім же річ? —
            помітив першим Півень. —
Змінивсь наш Віл. Не ті вже темпи й рівень.
Чи постарів? Чи зледащів він? Що за знак?»
«Ге! Знаєм, знаєм: сперш такі завжди беруться,
А час мине, і вбік чи просто зазнаються», —
        Сказав Гусак.
    А Качка ще й підтримала: «Так-так!»

                Однак
Не всі, напевно, згодні з Гусаком.
То в чім же річ? Що сталося з Волом?