Слимак на березі побачив Рака.
Хотів назад податись — до води,
Та Рак спинив: «Зажди!
Ну, як живем, друзяко?»
«Та як, — зам’явся Равлик. — Помаленьку
Та потихеньку,
Як і завжди».
«Те-те! Завів! Нудна ж у тебе вдача.
Вже краще б розказав, що чув, що бачив,
Бо ти... і ніби в хатці все сидиш...
Однак ніде нічого не проспиш».
«А так: люблю я спокій, власну хатку,
Бо що ж робить, як у ставу нема порядку».
«Невже нема?» — «Нема. Хоч би вчорашнє взять —
Куди всі дивляться, спитать! —
У мене на очах була ця штука:
Хвоста Лящеві надкусила Щука!»
«Хвоста?.. Лящеві?.. Як же так?! —
Почервонів у гніві Рак. —
Але про це ніхто не знає.
От скличу всіх: ти й розкажи і що, і як...
Та Щуці всиплять, — повік-вік запам’ятає!»
«Е, ні, — тут Равлик, — я на слово не мастак.
Є інші, вміють різать правду-матку.
А я... хе-хе... Я — що? Я — равлик. Я — слимак!»
Сказав — і в хатку.
Он як!
