Кислиці

В Господаря був сад — хвалить не нахвалиться!
Ще дід — земля пером! — для внука насадив.
    Яких то яблунь, груш, яких то слив!..
    Уродять — любо подивиться.
Господар як на те і прихвастнуть любив:
«Не сад у мене, — каже, — диво з див!»
    Та якось хтось його спинив:
    Мовляв, ти менше б вихвалявся,
    А більш про сад свій турбувався —
    У ньому ж, глянь, молодняка нема.
«То й що? — Господар тут. — Дарма!
    Нащо він здався?
    Ми фрукту маєм круглий рік,
    Садочку стане і на внучий вік».
Минали дні, літа... Хвалько довихвалявся.
    Все повернуло в інший бік:
Сад постарів, посох — минулася дурниця...

Господар нині ходить в ліс — збира кислиці!