Бобер-гіпнотизер

Натерпілась, намучилась старенька Ведмедиця,
    Зазнала й сорому, й ганьби —
І дітки виросли, і жить би, й веселиться,
Так де ж, як чоловік удавсь гіркий п’яниця:
    Зап’є було — та й дві чи три доби.
    Вже й ласкою і лайкою до нього,
    Вже не впускала до барлога
(Доводилось йому в кущах всю ніч сидіть),
        Не помагає — п’є Ведмідь.
«Не так вже й важко в цім зарадить лиху, —
        Раз каже їй Зайчиха, —
        Ось до Бобра пошліть.
        Ви чули, хто такий Бобер?
    Бобер чарує, він — гіпнотизер!
    Чи курить хто, чи з болями якими,
До нього піде — все як лапою він зніме.
        Пошліть, пошліть!»
        Пішов Ведмідь.
Сходив він раз, вертається —
                        нічого,
Іще пішов —
       не може й бачити хмільного,
Утретє —
    повернувся п’яний в дим!
Тут Ведмедиця і накинулась на нього:
«Куди тебе послала я? За чим?
До Вовка, може? Чи в Лисиччину печеру?
    Ну, де набрався? З ким?»
«А ми удвох, — мурчить, —
            із гіп... з гіпнотизером».

Якщо відучуєш когось ти від лихого,
Лихе не мусить буть і в тебе у самого.
А ні — не діждешся добра.
        Згадай Бобра!