Аль-Газал

    До грізних вікінгів-датчан,
    Чия жадоба зла Севілью плюндрувала,
    Вождем іспанських мавритан
Відряджено посла — поета Аль-Газала.
Співець добувсь розбійної валгали,
    Хоч нелегким йому був шлях...
Відтак — година зустрічі настала:
Поета Конунг жде, араба жде варяг.
        Ось вхід до зали.
    Спинивсь посол. Усмішка на вустах:
«Що, Конунже, на хитрощі пустивсь, я бачу, —
Низенький вхід зробив — хай клониться араб?!
    Погано знаєш ти арабську вдачу:
        Араб — не раб!»
    І, сівши на поріг, вперед ногами,
Чоло не хилячи, в достойності простій,
До зали всунувсь, опираючись руками, —
    І перед Конунгом підвівсь як стій.
    Ні честь свою, ні честь свого народу
        Поет не поганьбив.
    Тим, кажуть, навіть полонив
    Дружину Конунга, жону білявовроду,
        Котрій пізніше присвятив
    Палку газель — жінотним чарам оду.

Якби, я певен, Аль-Газал сьогодні жив,
На чужині, де треба, все б це повторив,
        Усе геть-чисто...
Ех, перейняти б досвід деяким туристам!