Танцюючий пес

Узимку якось, в люту пору,
Рябко на прив’язі гасав посеред двору,
А Кошеня, що на печі до краю розімліло
Й прохолодитися на підвіконні сіло,
Угледіло Рябка:
Скакав та з цепу рвався пес до хати...
І заздрість заповзла у серце Кошеняти:
«Чого Рябко так чеше гопака?..
З поганого життя не потягло б на танці.
Чи ж гірше я за цього голодранця?!»
Тож, забажавши радощів собачих
                                         скуштувати,
Задерло хвіст і — шмиг із хати...
Од холоду аж дух йому забило,
Аж десь всередині, у печінках, занило.
Сидить, скорцюбилося, плаче:
«Так он воно яке, життя собаче.
Сидів би на печі, якби ото знаття».

* * *

Танцюють не лише од гарного життя.