Судак та Щука

Гроза ставків, озер, річок —
Піймалась Щука на гачок.
Вже сіпалась вона і так, і сяк —
Не зірветься з гачка ніяк.
Аж тут до неї підплива Судак.
«Привіт, кумо. Ти, часом, не здуріла?! —
Чого це сіпаєшся, наче очманіла?»
«Ох, куме, любий, зараз не до сміху,
Поглянь, яке мене спіткало лихо.
Будь ласка, видери гачок триклятий.
Допоможи, не дай на нім сконати».
Побачив кум, що жартувать — негоже.
«Гаразд, — сказав, — допоможу, чим можу».
І потихеньку до гачка підліз
Та смиконув щосили вниз.
Гачка зі Щуки вирвав Судачок,
Та... зачепився сам за той гачок.
Кричить до Щуки: «Кумонько, рятуй!»
Вона ж йому: «Та цить, не репетуй!
Ти, замість того, щоб здіймати крик,
Смикнувся б краще в лівий бік.
Тепер у правий, ще у лівий знову...
Отак і смикайся. Бувай здоровий!»

В нещасті ближньому простягуй руку,
Та бережись натрапити на Щуку.