Угледівши на задніх лапках Жучку,
Що ладилась лизнуть Хазяїнові ручку,
Барбос звернувся до Сірка старого:
— Не осягну я розумом своїм,
Чого й для чого
Вона завжди на задніх перед ним?
Невже не розуміє, шолудива,
Що нам на двох стояти невластиво?
Це ж осудовисько, ганьба для всіх собак,
Що день при дні вона вистоює отак!
— Ет! — розсміявсь Сірко, — дурна ти голова:
То Жучка на життя відстоює права.
