Гусячі поривання

Жив-був собі Гусак:
Їв, спав, травицю скуб у лузі.
Не знаючи турбот, ростив сальце на пузі.
Можливо й вік прожив би так,
Однак
Він глянув якось випадково вгору —
Й така його очам відкрилася краса,
Що забажалось Гусакові в небеса:
Хоч раз один піднятися під хмари,
На рідний край поглянуть з висоти,
Кружляючи із вітром понад яром...
А потім і не жаль на холодець піти.
Та Гусакові не судилося літать:
Хоч як йому злетіти не кортіло,
Гусак тріпнув крильми разів із п’ять —
І у болото гепнувся безсило.

От-от:
Як хочеш духу досягти висот,
Тоді не розгодовуй тіло.