Як почало у лісі холодати Й пожовкле листя падало до ніг, Ведмідь, готуючись спокійно зимувати, Таскав у свій барліг усе, що міг: Сокиру й пилку вкрав у лісорубів, Мотор, трансмісію, точило з лісопилки, Дві лави, урни, стіл, завісу з клубу, Косарку, радіатор, плуг, носилки... — Навіщо ти натяг?! — соромили Ведмедя. — Адже ж добро це людям би здалося, А ти забрав усе, що тільки вгледів. Чого таке у лісі повелося?! — Ведмідь на це сказав крізь позіхання: — М-механізую власних лап смоктання. — Заснув. А речі гинули та й завалились І задушили взимку їхню милість. Ой, є ще не один такий вайло у нас, Що непотрібне держить про запас. Верстатів набере, але не дасть їм ради, Коти на них в дворі співають серенади, Іржавіє добро, аж доки вдарить грім Й придавить Михася добром отим усім.
Ілюстрація М. Литвина до байки Миколи Карпова «Запасливий Ведмідь»
