Городник наш Хома Стоп’ят
Був якось в місті після свят.
Купив костюм і на додаток
Придбав ще й галстуків десяток.
Його в колгоспі брат зустрів:
— Та що ти, Хомо, очманів?!
Давно вже лисиною світиш,
А все в піжони, видно, мітиш! —
Стара, побачивши краватки,
Весь вечір лаяла Стоп’ятку:
— Задумав бути женишком,
Чи хтось прибив тебе мішком? —
А син сказав: — Ех, татку, татку!..
Купили б ви одну краватку —
Таку, щоб гарною була,
А то набрали... ну й діла! —
Хома всміхнувсь, розвів руками:
— Ой люди, — сміх і лихо з вами!
Та я ж купив це не для себе,
А для загальної потреби!
От завтра сам побачиш, сину,
Їх на опудала надіну
І, запевняю, — жоден птах
Не побуває на грядках!
Висять краватки у крамницях,
Лежать рядами на полицях —
І все такі, немов на сміх:
У руки страшно брати їх.
Придумав же хтось мудрий «моду» —
Не для людей,
а для городу!
Ілюстрація М. Литвина до гуморески Миколи Карпова «Втнули моду — для городу»
