Бриця в просі

Бува людина, як людина:
На місці руки й голова
Та з рота, мов собача піна,
Огидні падають слова.
То маму згадує, то тата,
Але не так, як немовля,
А так, як управитель клятий
Колись, було, «благословляв».
Принижуючи людську гідність
І совість втративши вкінець,
Безстидну розумову бідність
Показує такий співець.
Він загинати так уміє,
Так підпадьомка й при жінках,
Що навіть коні червоніють,
Бо й коней обіймає жах.
«Перепели» гучноголосі,
На жаль, не вивелись у нас,
Вони, як тая бриця в просі,
Її давно одвіять час!