У мами квочки ледачі дочки

Як була вона маленька,
Милувала її ненька:
Ані прати, ні білити,
Ані шити, ні варити,
Ані за холодну воду,
Бо змарнує ж доня вроду!
— Ой, ще встигне! Все ж буває,
Хай тепер хоч одгуляє,
Бо мені не довелося —
Ми були голодні й босі! —
Вдень маманя на роботі,
Вдома — пральня щосуботи
Та щодня варити їжу,
Хліб купить, капусту свіжу,
Полатати та пошити
Та й підлоги ще помити...
Все це робить тільки мати,
А дочка біжить гуляти,
Хоч і виросла, нівроку,
Товстобока та висока.
В «Ательє» прожогом вранці,
Потім пляж, кіно і танці...
На вечірку щосуботи —
Ой турботи ж, ой роботи!
А бува, що й не гуляє —
Доня мамі помагає...
— Як? Пере чи білить хату? —
Тратить мамину зарплату!
Є ще «жалісливі» мами,
«Виховательки», між нами,
Ті, що доню чи синочка
Люблять так, як тая квочка:
Ті, що раді б і не їсти,
Щоб зростити егоїстів.