Крук між солов’ями

Де б не зібрались солов’ї
Якусь підкормку поділити,
Чи висловить думки свої,
Чи щось смачне укупі пити —
Завжди між них, клює з-під рук
І галасує чорний Крук.
На зборах Крук той любить виступати:
— Ми солов’ї — хай поважають нас! —
Але, як доведеться заспівати,
Він каркне так (такий у нього глас!),
Що потім тиждень гавкають собаки,
І в мулі, в річці, червоніють раки.
Як солов’ї, одягся Крук і взувся
І солов’яче прізвище дібрав.
Старий Ведмідь на нього раз наткнувся
І з пересердям Крука запитав:
— Агов, нахабо, де ж пісні твої,
Оце ти й досі пнешся в солов’ї?!
— Це як-то «пнешся», що це ви, нівроку? —
Крук з пихою Ведмедю відповів,
— Та чи відомо вам: з двадцятого ще року
Я членом у союзі солов’їв!
— В двадцятому ти, кажеш, приписали,
Як на безриб’ї був за рибу й рак?
Чого ж тепер, коли тебе пізнали,
Між солов’їв ти трешся, неборак?!

Ну ж і Ведмідь, ви гляньте — голова,
Які у нього золоті слова!