Бабка та Мурашка

Модно коси завертіла
й, підморгнувши павукові,
Бабка-дзига хутко сіла
У кіоску довідковім.
Біля нього завжди давка —
Багатьом потрібна справка.
Дзига ж ця сидить, як пава,
Гонориста і хупава.
Манікюр на кожній лапці,
Всякі бантики на бабці,
Щічки фарбою покриті,
В буклях шпильки, всякі шпиці,
Голова ж — як сніп костриці.
Бабка з другом зуби скалить
(А черга на два квартали),
То віконце зачиня
Й «перерветься» на півдня,
То лящить по телефону
Про фокстроти та фасони...
А як довідку дає,
То лютує, аж плює.
Якось літня вже Мурашка
Теж була там, бідолашка.
І сказала так вона:
— Гей, стрибухо ти дурна,
Не глумися ж ти над нами, —
Над простими мурашками,
Нам служити, далебі,
Мусиш ти, не ми тобі! —
Та віконце зачиня і кричить:
— Яка свиня! Вам «служить»?!
Скінчила! Квит! —
Й «перервалась...» на обід.

Є вертух таких чимало
В установах, на вокзалах,
У віконцях різних кас...
Що потрібно тут від нас?
Виправлять їх колективом,
Щоб не драли вгору ніс,
Особливо ж вередливим
Наступати ще й на хвіст.