Велику дерев’яну Бочку, Що довго вже валялася в куточку, Поставили під ринву на замочку. Періщив дощ весняний без кінця — Вище колін вода стояла всюди. — Прорвалось небо! — бідкалися люди. А в Бочці не закрило і денця. — Мене наповнить навіть моря мало! — Гула вона протяжно і зухвало. * * * Їй однієї клепки бракувало.