Заманив

Років п’ять з тих пір пройшло,
Як покинув Гнат село.
І неначе в воду канув —
В рідну хату й не заглянув.

— Приїжджай скоріше, Гнате! —
Пише батько. — Хвора мати.
Забаришся зо два дні,
То застанеш у труні...

Але Гнат мовчить та дише.
Знов листа старенький пише:
— Пощастило мені, сину:
Виграв я автомашину!
Легкову. На лотерею.
Що робить, не знаю, з нею.
Коли Гнат про це дізнався,
Мов з налигача зірвався.
Мчить мерщій на пошту прямо,
Б’є додому телеграму:

— Дуже радий я! Вітаю!
Зустрічайте — вилітаю!

* * *
Заманив, мов калачем,
Батько сина «Москвичем».