Років п’ять з тих пір пройшло, Як покинув Гнат село. І неначе в воду канув — В рідну хату й не заглянув. — Приїжджай скоріше, Гнате! — Пише батько. — Хвора мати. Забаришся зо два дні, То застанеш у труні... Але Гнат мовчить та дише. Знов листа старенький пише: — Пощастило мені, сину: Виграв я автомашину! Легкову. На лотерею. Що робить, не знаю, з нею. Коли Гнат про це дізнався, Мов з налигача зірвався. Мчить мерщій на пошту прямо, Б’є додому телеграму: — Дуже радий я! Вітаю! Зустрічайте — вилітаю! * * * Заманив, мов калачем, Батько сина «Москвичем».
