Вовча клятва

На старість зажуривсь Вовчисько:
— Мені кінець, як видно, близько.
Вже слух не той, слабіють ноги... —
І він згадав тепер про Бога.
Звів очі в небо й став молити:
— Клянуся, Отче, далі чесно жити,
Чинить не буду Вівцям зла,
Забуду й стежку до села,
Відкину геть погану звичку
І перейду із м’яса на травичку.
А за старі гріхи мені прости.
Коли ж у муках я сконаю,
Тоді пошли мене до раю! —
Вовк навіть аж сльозу пустив.
А потім з тиждень у гаю
Давав Сорокам інтерв’ю:
— Хай звірі знають всі прості,
Що я вже вибивсь у святі!..

* * *

З пройдисвітів старих
              не кожен виявляє,
Як Вовк той, інтерес до раю.
Та всякий товпиться
                по пільги в соцзабез:
— Еге ж, еге ж, трудивсь я на прогрес!..