Потерпілий Кіт

Не знаючи турбот і горя, 
Сторожував Мурко в коморі. 
Хвалив свою роботу без кінця. 

Кусок потягне свіжого м'ясця, 
Умне й на цілу ніч лягає спати —
Нащо Мишей тих чатувати? 

Якось Мишва, гарцюючи безперестанку, 
Мурку хвоста одгризла на світанку. 

І соромно, і боляче було. 
Та поступово зажило 
Й забулося... 
Тепер того Кота, 
Буває, Котеня спита: 
— А де ви, дядю, позбулись хвоста? 

Мурко поважно піднімає морду 
І каже гордо: 
— Цього не таю. 
Був за громадське у нерівному бою. 
А бач же, не дали медалі. 

Лишаю байку без моралі.