Сила звички

— Зайди, сусіде, — попрохав Степан. —
Втрутися, бо мені хоч з мосту в воду...
Зайшов Остап і бачить: в чемодан
Сусідка речі витягла з комоду.
Побачила знайомого і в плач:
— Порадь, Остапе, що мені робити?
Щовечора приходить, як той квач.
Несила далі вже таке терпіти.
— Це так, — сказав сусід. — Бува напасть.
Та тільки ж розлучитися не штука.
А от Степан тобі хай клятву дасть,
Що в рота вже не візьме шаленюки. —
Поклявся той не пити з цього дня.
— Ну що ж, повірю ще, — сказала Тася.
Степан долонею сльозину з ока зняв
І голосом тремтливим обізвався:
— Спасибі, Тасю, за слова твої,
Й тобі, Остапе, дякую за ласку.
То, може б... той… з нагоди оції...
Ну... хоч... кефірчику розпити пляшку?