Вже десь опівночі брели Два п’яних куми від Килини. І тільки пісню затягли, Як зникла враз земля під ними, А їх обох (аж загуло) Перевернуло, трусонуло... А далі що і як було Вони гаразд і не збагнули. Аж ось Іван очима — блим! А навкруги лиш небо й зорі. Іван до кума: — Слухай, Клим! Ну хто ж літає без моторів? А ми з тобою летимо. Вже зорі й місяць он під нами... — Та це ж ми, куме, лежимо В канаві догори ногами!
