Хамелеониха

— Голубонько! Зажди-но, моя мила, —
Якось неждано жінку молоду
Огрядна молодиця зупинила. —
Ну, роз’ясни:
Чого ми не в ладу?
Сусіди ж, а неначе незнайомі.
А те, що ми вам нерви псуємо,
Даруйте, бо не вчені ж, несвідомі,
У сварку за малечу встряємо.
Та цур йому!
Давайте жити в мирі,
В любові, як до свайби молоді,
Щоб знати, що сусіди по квартирі
Завжди поможуть —
В горі чи в нужді,
І вір мені, зозулечко, на слово —
Раділа я всім серденьком за вас,
Коли почула вчора випадково,
Що став завбазою
Твій лагідний Панас…
— Та це невірно, —
Жінка посміхнулась. —
Завлазнею призначили в четвер.
— Завлазнею?! —
Сусідка відсахнулась. —
О господи, чуткам не вір тепер!
Тож слухай, що хотіла я сказати,
А ти вже лазню попередь свою:
Як буде твій малий мого чіпати,
Так я його, патлатого, приб’ю!