В буфеті, в темному кутку, Після якоїсь дози Жалівся Опанас дружку, Розмазуючи сльози: — Ну що це за життя? Збагни, Як власної зарплати Не вистачає й на штани, Хоч замовляй де лати. Вже ж так працюю, так труджусь, А без штанів і згину. — Терпи, братухо, як Ісус, Та мовчки пий чарчину. — Ісус, Миколо, інша річ. Його всі тварі знали, Йому в канавах кожну ніч Цуцьки штанів не рвали!
